Артем Лоік - Брат

Школа, бійка, недопиті пляшки,

нас покликали на вулицю чужі старшаки…

Оточили, чую мат, чую сміх,

а нас двоє, і нам пофіг на всіх!

Серце стукає і ледь не втече,

та я відчуваю твоє братнє плече,

і хоча доволі страшно посміхаюсь, і так,

як учив ти запальничку мій стискає кулак!

Як ми бились і стояли тоді,

я життя б своє довірив тобі,

а ті суки тільки кодлом, за наказом когось,

зрозуміли це тоді, коли усе почалось…

Та не даром полірували турнік,

у крові, але веселі, молоді та дурні,

без вини, Боже, ти нас не вини,

ми стояли, а лежали вони!


Прикривай! Прикривай мене!

Най удар цей мене мине!

Бо ти брат назавжди мені

не по крові, а по війні!

Не по роду, а по душі,

не як сонце, а як дощі,

відчував я твоє плече,

з ним і в пеклі не так пече!


Лютий, кулі, недопиті пляшки,

нас покликали в окопи чужі старшаки…

Оточили, чую мат, чую сміх,

а нас двоє, і нам пофіг на всіх!

Серце стукає і ледь не втече,

та я відчуваю твоє братнє плече,

і хоча доволі страшно посміхаюсь, і так,

як учив ти рукоятку мій стискає кулак!


Як ми бились і стояли тоді,

так і зараз я життя своє довірив тобі!

А ті суки тільки кодлом, за наказом когось,

зрозуміли це тоді, коли усе почалось

Знову школа, брате, тільки життя

І душа моя й твоя на шмаття!

За своє, Боже, ти нас не вини,

будемо стояти, а лежати вони!


Прикривай! Прикривай мене!

Най снаряд цей мене мине!

Бо ти брат назавжди мені

не по крові, а по війні!

Не по роду, а по душі,

не як сонце, а як дощі,

відчував я твоє плече,

з ним і в пеклі не так пече!